• Виставку про голодомор репрезентували у Львівській філармонії

    Опубліковано by admin Коментарі

    Holodomor Reqiem Verdi -1 photo SAD

    23 листопада Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» у співпраці із Львівською обласною філармонією показав виставку «Голодомор 1932—1933 років в Україні — геноцид українського народу» перед слухачами концерту-реквієму, приуроченому до відзначення 80-их роковин Голодомору.

    17 банерів історичної документальної виставки, що її надав до експонування у Львові Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» з Києва, розгорнули у галереї «Філ-арт», розташованій у філармонійному вестибюлі. Нагадаємо це вже не перший випадок співпраці музею та філармонії у спільній виставковій діяльності.

    Інформаційну виставку, що двома мовами — українською та англійською – розповідає про страшну трагедію українського народу, емоційно доповнила образна складова у вигляді пластичних етюдів студентів 5 курсу спеціальності «Класична хореографія», фаховим вишколом котрих опікується засновник кафедри хореографічного мистецтва на факультеті культури і мистецтв ЛНУ ім. Франка , соліст балету Львівського національного театру опери і балету Олег Петрик.

    Виставка, що комплексно розкриває суть більшовицького тоталітаризму в таких розділах, як «Вбивство голодом», «Каліцтво голодом», «Терор голодом», «Ненароджене покоління», «Дитяча безпритульність», «Боротьба з куркульством як класом», «Арешти й ув’язнення», «Кати українського народу» , «Дослідники Голодомору», «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів», «Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932 р.» та інших, стала інтелектуальним наповненням художньої частини вечора. Концертну частину склало виконання «Реквієму» Дж. Верді. Галицьким академічним камерним хором, камерним хором «Глорія», академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії та солістами ( сопрано — Світлана Мамчур, мецо-сопрано — Тетяна Вахновська, тенор — Роман Корен, бас — Пер-Андерс Гедлюнд) керував диригент Ілля Ступель.

    Від 24 листопада виставку «Голодомор 1932—1933 років в Україні — геноцид українського народу» можна оглядати щоденно на другому поверсі Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».


  • Папа Франциск проєднався до вшанування жертв голодомору 1932-1933 років

    Опубліковано by admin Коментарі

    Папа Франциск

    24 листопада 2013 р. Б., завершуючи Святу Месу з нагоди закінчення Року віри, Папа Франциск окремо згадав 80-ту річницю Голодомору. Зокрема Святіший Отець сказав: “Вітаю українську спільноту, яка спогадує 80-ту річницю Голодомору, «великого голоду», викликаного радянським режимом, який спричинив мільйони жертв”.

    Із Вселенським Архиєреєм співслужили Патріархи та Верховні Архиєпископи Східних Церков, серед яких Блаженніший Святослав — Глава УГКЦ, як також єпископи УГКЦ з різних митрополій і єпархій України, європейських країн, Канади, США та Бразилії.

    В Євхаристійному богослужінні взяли участь також і духовенство, богопосвячені особи, українська громада Рима та прочани з України, які прибули на прощу з нагоди 50-ї річниці покладання мощів святого Йосафата в базиліці Святого Петра у Ватикані.

    За матеріялами Радіо Ватикан


  • Володимир В’ятрович. Як голодомор зробив нас нацією

    Опубліковано by admin Коментарі

    Володимир В’ятрович

    Голодомор був геноцидом українців. Його організатори мали на меті ліквідацію їх як національної спільноти. Цей план не скидався на “остаточне розв’язання єврейського питання” нацистами і не передбачав повного знищення всіх українців. Однак, на думку творця терміну “геноцид” Рафаеля Лемкіна, його втілення означало б, що “Україна загине так само, як коли б було вбито всіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, котра зберігала і розвивала її культуру, вірування, її об’єднавчі ідеї, що прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто зробили її нацією, а не просто населенням”. 

    Але, хоч як це парадоксально, Голодомор не тільки знищував українську націю. Він її й творив…

    Саме сьогодні, в четверту суботу листопада, — День пам’яті жертв голодоморів.

    Терміном “нація” дуже жваво користуються і науковці, і політики, і журналісти, і звичайні обивателі. Така популярність мала б передбачати однакове розуміння. Але насправді його немає. Хтось під нацією розуміє кровну спорідненість людей, чиї предки багато століть живуть на одній території (“і мертвих, і живих, і ненароджених”). Хтось вважає її “уявлюваною спільнотою”, яку винайшли інтелектуальні еліти десь у позаминулому столітті. Проте певну групу на націю перетворює не тільки відповідь на запитання “звідки ми взялися у минулому?”, а й бачення того, “як і чому ми хочемо бути разом у майбутньому”. Тому, як казав Ернст Ренан: “Нація — це щоденний плебісцит”, постійне підтвердження: ми хочемо і маємо заради чого бути разом.

    На початок ХХ ст. українці вже були розвиненою національною групою зі своєю елітою, представленою здебільшого інтелігенцією та селянами як головними носіями ідентичності. Тому вони спромоглися на творення власної держави на завершальному етапі Першої світової війни. Поразка визвольного руху у 1921-му, розділення й окупація українських теренів істотно сповільнили розвиток українців як модерної національної спільноти. Сповільнили, але не зупинили. Більшовики, щоб утримати панування, пішли на компроміс із українським національним рухом: із кількох колишніх російських губерній, населених українцями, було створено квазі-державну Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Таким чином, уперше за сотні років українці добилися власних, хай урізаних і доволі умовних, але кордонів, у яких почала творитися українська політична нація. Ефемерні радянські кордони наповнювалися національним змістом завдяки українізації 1920-х рр. Тоді спостерігався справжній культурний бум у мистецтві, літературі, науці. Тут з’явилася ціла генерація творців, яку згодом, через страшну долю, назвуть “розстріляним відродженням”.

    Успіх українського проекту в УРСР поставив під сумнів реалізацію радянського проекту в масштабах усього СРСР. Радянський народ, творення якого становило мету політики Кремля, не міг виникнути за умови активного відродження української нації. Ці проекти були взаємовиключні, тому залишитися мав тільки один. І якщо перший міг похвалитися більшими успіхами в культурній сфері, то за другим стояли політична влада і потужний апарат примусу. Відтак у змаганні, яке переросло в протистояння, переміг саме він. Кремль мав можливість силою знищити конкурента і скористався цією можливістю сповна.

    Голодомор, організатори якого ставили за мету ліквідацію українського селянства як головного носія української ідентичності, поєднаний із репресіями проти суспільної еліти та національної церкви, мав покласти край існуванню українців як окремої національної групи зі своїми традиціями, культурою, спільними уявленнями про майбутнє. Саме так описував радянський геноцид українців Рафаель Лемкін.

    І влада досягла своєї мети Майже досягла. Мільйони людей було знищено фізично. Хто вижив — зазнали непоправних ментальних втрат, які перетворили їх в осіб, стурбованих лише власним порятунком, нездатних до єднання заради спільних цілей.

    Геноцид такого роду міг вдатися тільки за умов повного мовчання. Не лише щоб позбавити вмираючих допомоги. Мовчання жертв було продовженням геноциду, воно далі вбивало тих, хто пережив голод. Перетворювало їх у безмовних та бездумних тварин, які не мали минулого, а отже, й майбутнього.

    І вони мовчали. Більше того — вони стали забувати: так безпечніше і для себе, і для своїх родин. Пам’ять могла коштувати нової хвилі репресій, якої б народ не пережив. Тому українці УРСР мовчки не помічали великих групових поховань на сільських цвинтарях, порожніх класів у школах, у які так і не прийшли вбиті чи ненароджені дітлахи.

    Проте Сталін прорахувався: не всі українці тоді, в 1933-му, були під його контролем. Мільйони жили поза кордонами УРСР. Мешканці Західної України дізналися про трагедію надто пізно, щоб якось їй завадити. Та й як вони могли зупинити цілеспрямовану політику сусідньої держави? Тоді вони зробили все, аби привернути увагу світу до страшного злочину. У цій справі об’єднали свої зусилля давні політичні конкуренти. Створення допомогових комітетів, інформаційні кампанії легальних політичних та громадських інституцій, кривава помста радянському чиновнику у Львові з боку підпільної ОУН, — у 1933-му ці дії вже не могли врятувати помираючих. Але вони врятували українську націю. Акції продемонстрували: українці, незалежно від того, громадянами якої держави були, відчували себе єдиною спільнотою, дарма що сотні років їх роз’єднували накреслені окупантами кордони.

    Потім, через десять років після Голодомору, пам’ять про нього послужила одним із тих чинників, котрі штовхнули галичан і волинян на збройну боротьбу проти радянської влади. Українська повстанська армія стала несиметричною відповіддю на мовчазну смерть мільйонів у 1932—1933 рр. Тихий скон від голоду, організованого владою, більше не повторився. Замість очікуваної покори режим отримав шалений опір зі зброєю в руках.

    Друга світова війна — ще одна страшна трагедія, яка призвела до мільйонних втрат і водночас — до відродження українців як національної спільноти. Притиснуті двома тоталітарними режимами, нацистським та комуністичним, українці піднялися на відчайдушне повстання. Воно охопило терени, що не постраждали від Голодомору, але до нього приєдналися вихідці з усієї України. Після воєнного лихоліття мільйони наших земляків як остарбайтери чи вояки чужих армій опинилися далеко від рідної землі. А там вони отримали можливість говорити про спільно пережиту в 1932—1933 рр. трагедію.

    Пам’ять про Голодомор, яка активно відроджувалася в діаспорі у 1950—1980-тих, стала важливим елементом єднання українців, завадила їх остаточному розчиненню в еміграційному морі. У Західній Європі, Північній та Південній Америці, у країнах, куди нелегка доля закидала українців після війни, вони видавали спогади та дослідження, організовували громадські акції вшанування пам’яті жертв голоду, ставили їм пам’ятники.

    Перший монумент трагедії постав у 1983 р. в далекому канадському Едмонтоні. Знак виконано у формі надірваного кола, що символізує навмисно розірваний життєвий цикл, спробу знищити єдність українців як національної спільноти. Але цього розриву не сталося. Навпаки, пам’ять про Голодомор об’єднала українців діаспори. У 1983—1987 рр. вони розгорнули масштабну інформаційну кампанію, доносячи правду про свою трагедію світові. Про Голодомор заговорили провідні медіа, найвище керівництво західних держав. Зрештою, на цю кампанію змушена була реагувати радянська влада: наприкінці 1980-х комуністи в Україні вже не змогли стримати поширення інформації про Голодомор або заперечити його.

    Правда про геноцид, про масові репресії тоталітарного режиму, що забрали життя мільйонів українців, стала чинником їх пробудження на території УРСР. Сповнилася євангельська істина “Пізнайте правду, і вона зробить вас вільними”. Знання про злочини комунізму вщент зруйнували десятиліттями вибудовувану — страхом чи підкупом — лояльність населення до влади. Крах СРСР став неминучим. Ніби нікуди не зникли мільйони чиновників чи навіть вояків, які присягалися служити, але захищати його не хотів уже ніхто.

    У незалежній Україні, незважаючи на байдужість нової/старої (пост)комуністичної влади, пам’ять про Голодомор продовжувала єднати українців. З ініціативи окремих громадян та науковців, підхоплено розпочаті в діаспорі дослідження, збір свідчень, пам’ятні акції. До цих процесів почала долучатися державна влада. Що не завжди було на користь справі: вшанування, організовані бездушним бюрократичним апаратом, “масними пальцями офіціозу”, іноді викликали, радше, відразу, ніж бажання приєднатися. Після приходу до влади В.Януковича у 2010-му головними організаторами меморіальних заходів знову стали громадські організації. Можливо, вони втратили у видовищності та масштабності, але стали щирішими і навіть масовішими.

    Відтак, незважаючи на відмову офіційного Києва від концепції Голодомору як геноциду, кількість українців, котрі вважають його саме таким, продовжує зростати і нинішнього року сягнула 66%. Трагедія 1932—1933 рр. стала темою з минулого, ХХ ст., розуміння якої найбільше об’єднує українців.

    Тож можемо говорити: Голодомор, який завдав страшних втрат українському народу, перетворив його у пост-геноцидну націю, а заодно привів у суспільному вимірі до того, що психологи називають пост-травматичний ріст. Буває, після пережитих страхіть жертва не ламається, а, навпаки, несподівано отримує додатковий заряд енергії, який сприяє більшій самореалізації. Українці не унікальні: схожу тенденцію можна побачити в історії євреїв, які, переживши Голокост, зуміли мобілізуватися і створити власну державу Ізраїль. На сьогодні пам’ять про знищення нацистами є одним із наріжних каменів національної ідентичності євреїв. Такою стає для українців пам’ять про трагедію 1932— 1933 рр. Голодомор був геноцидом, який не вбив нас. Тож робить сильнішими.

    Джерело: Дзеркало тижня


  • Іван Васюник: «масштаб пам’яті про голодомор є мірилом національної гідності українців»

    Опубліковано by admin Коментарі

    Іван Васюник

    Масштаб пам’яті про Голодомор є для нас, українських громадян, мірилом національної гідності і людської чесності. Про це заявив співкоординатор Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні на відкритті Міжнародного форуму «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» 21 листопада.

    На його думку, українці повинні зберегти пам’ять про Голодомор, адже це дасть шанс нашому народові бути одним цілим. «Голодомор — це не великий голод чи відсутність їжі. Це вбивство, спланована і неминуча смерть мільйонів. Упродовж десятків років ця пам’ять — сховане у катакомби одкровення — зберігалася сотнями, можливо тисячами людей. Вона передавалася далі: зі страхом, але насамперед проти страху. Ми здатні зберегти цю пам’ять з шляхетним достоїнством, усвідомленим миром і повагою до себе», — сказав Іван Васюник.

    Як відомо, 21—22 листопада у Києві тривав Міжнародний форум «Народ мій є! Народ мій завжди буде!», організований Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років до 80-х роковин Голодомору.

    Громадський комітет закликає 23 листопада — у Всенародний день пам’яті — прийти о 14:00 у Києві до ст. м. Арсенальна, звідки розпочнеться спільна хода до Національного меморіалу Голодомору; з 15:00 — пам’ятні заходи біля  Національного меморіалу Голодомору; о 16:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Початок акції «Запали свічку пам’яті». Також акції пам’яті відбудуться в усіх обласних центрах, 32 країнах світу, у селах та містечках.

    До складу Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні увійшли знакові постаті в громадському, мистецькому та духовному житті, історики та представники академічних установ: Мирослава Антонович, Ольга Богомолець, В’ячеслав Брюховецький, Володимир Василенко, Іван Васюник, Василь Вовкун, Володимир В’ятрович, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Людмила Гриневич, Іван Дзюба, Іван Драч, владика Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Євген Золотарьов, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Андрій Козицький, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Олег Слабоспицький, Олександр Максимчук, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Василь Марочко, Дмитро Павличко, отець Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Микола Старовойтов, Олеся Стасюк, Лесь Танюк, Володимир Тиліщак, Тарас Шамайда, Ігор Юхновський.


  • Увага! З незалежних від організаторів причин виставка про злочини тоталітаризму сьогодні не працюватиме.

    Опубліковано by admin Коментарі

    З незалежних від організаторів причин виставка «Тоталітаризм у Європі: фашизм — нацизм — комунізм», підготовлена Платформою європейської пам’яті та сумління, сьогодні не працюватиме.
    Дякуємо за розуміння.


  • Перший президент України Леонід Кравчук відкрив виставку про злочини тоталітаризму у Європі

    Опубліковано by admin Коментарі

    «Тоталітаризм у Європі: фашизм — нацизм — комунізм»Виставку «Тоталітаризм у Європі: фашизм — нацизм — комунізм», підготовлену Платформою європейської пам’яті та сумління, презентували у Києві напередодні відзначення 80-х роковин Голодомору-геноциду ’32—33 років в Україні.

    Експозиція проходить в рамках Міжнародного форуму до 80-х роковин Голодомору «Народ мій є! Народ мій завжди буде!», організованого Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду ’32—33 років в Україні.

    «Різними шляхами: через виставки, документи, мистецтво ми доносимо до людей правду про Голодомор. Людина не може бути байдужою до цього», — сказав, відкриваючи виставку, Перший Президент України Леонід Кравчук, голова Громадського комітету «Примирення між народами».

    Виставка «Тоталітаризм у Європі» про те, що тоталітаризм — це не тільки СРСР і Німеччина, і не тільки у міжвоєнний період.

    «Це — Україна з 1917 року, країни Прибалтики з 1940 року, Польща з 1939 року, Німеччина з 1933 року, Словенія з 1941 року, Угорщина, Румунія, Болгарія — з 1944 року. Для більшості згаданих країн епоха тоталітаризму завершилася у 1989—1991 роках. У виставці представлено історію Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Нідерландів, Словенії, Румунії, Болгарії та України у той час, коли їм довелося пережити тоталітарний експеримент над собою. Усі з цих країн, крім Нідерландів, потерпіли і від нацизму, і від комунізму», — розповіла директор Центру досліджень визвольного руху Аліна Шпак, один із організаторів та співавторів виставки.

    Всесвітньовідомий історик, французький совєтолог Стефан Куртуа відзначив: «Це символічно, що ми представляємо виставку про злочини та жертв ленінізму-сталінізму в колишньому музеї Леніна».

    Виставка «Тоталітаризм у Європі» була підготовлена Платформою європейської пам’яті та сумління у співпраці з науковими центрами країн Центральної та Східної Європи, які за основне завдання мають дослідження тоталітарної епохи у власній країні. Серед них — Інститут національної пам’яті в Польщі, Центр досліджень геноциду та резистансу Литви, Естонський інститут національної пам’яті, Інститут вивчення тоталітарних режимів (Чехія), музей «Дім терору» (Угорщина), Федеральне бюро архівів служби державної безпеки колишньої НДР (Німеччина), Центр досліджень визвольного руху (Україна).

    Із виставкою можна ознайомитися 21—24 листопада 2013 року в Українському домі (вул. Хрещатик, 2).

    Довідка:

    Платформа для європейської пам’яті та сумління об’єднала 37 урядових, академічних та музейних установ із 13 країн Європейського Союзу, Молдови, України, а також Канади. Метою організації стало об’єднання зусиль задля поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів і вшанування пам’яті жертв. У червні 2012 року на конференції в Європейському парламенті у Брюсселі Платформа заснувала правову експертну групу для роботи над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом. Від України учасниками платформи є Центр досліджень визвольного руху  та Меджліс кримськотатарського народу.

    Докладніше: www.memoryandconscience.eu


  • Скільки саме українців загинуло від голодомору 1932—33 років?

    Опубліковано by admin Коментарі

    IMG_2269

    У Києві 21 листопада розпочав роботу міжнародний науковий симпозіум «Голодомор 1932–1933 років в Україні: історія і пам’ять», який зібрав понад сто науковців з України і більш як 40 держав світу. Дослідники оприлюднили нові дані щодо кількості жертв Голодомору, його причини і наслідки для української нації. 

    Понад чотири мільйони загиблих і мільйони не народжених українців – цими цифрами нині оперують науковці, дослідивши архівні матеріали й проаналізувавши сотні тисяч свідчень. Про це Радіо Свобода розповів професор Юрій Шаповал із Києва.
    «Я би хотів сказати про демографо-статистичний вимір. Це було найбільш дискусійне поле у попередні роки. Одні твердили про жертви Голодомору у 10 мільйонів осіб, інші називали цифру у 7 мільйонів, – каже Шаповал. – Тепер ми істотно просунулись у цьому питанні, і серйозні демографічні дослідження дають цифру у понад 4 мільйони. Це – реальне підтвердження жертв. Чим далі будуть тривати ці дослідження, ця цифра не зменшиться, вона може лише збільшуватись».

    Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко пообіцяв, що влада допоможе науковцям у їхніх дослідженнях, створивши електронний архів Голодомору. За словами урядовця, відповідний законопроект готують у профільному комітеті Верховної Ради.

    «Наявність електронного архіву Голодомору, який міститиме в електронному вигляді наявні паперові, газетні та інші публікації, спростить доступ науковців і громадськості до цих матеріалів і сприятиме вивченню однієї з найбільш трагічних подій в історії України», – зазначив Грищенко.

    Сталін «зламав хребет» нескореній Україні – експерти

    Чимало дискусій і думок  викликало у вчених питання, чому так жорстоко режим Сталіна повівся з українцями. На думку громадського діяча і публіциста Євгена Сверстюка, Сталін і його прибічники намагались переломити хребет нескореній владою рад Україні, її «становому хребту» – селянству.

    Професор Роман Сербин із Канади зазначив, що, окрім винищення українського селянства як ворожого радянській владі класу, Сталін планував заселити спорожнілі села мігрантами з інших куточків СРСР. Не менш важливо для Москви було викорчувати коріння спротиву колективізації, зазначив історик.

    «У документах ЦК КП(б)У ідеться, що голод має навчити селян «розуму» і привести їх до колгоспів. Дозволю собі цитату з виступу одного з комуністичних керманичів України Менделя Хатасевича: «Жестокая борьба ведется между крестьянами и нашей властью. Это борьба на смерть. Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин», – зазначив історик.

    Українці-праведники

    Але, крім тих, хто заганяв односельчан до колгоспів і забирав у них останню шкоринку хліба, були мільйони тих, хто намагався врятувати від голоду своїх ближніх, нагадав співголова громадського комітету з ушанування жертв Голодомору Іван Васюник.

    «Ми згадуємо ім’я Юлія Тиханського, котрий під час обшуку у будинку священика не дозволив буксирній бригаді забрати останнє збіжжя у родини. Згадуємо безіменного єврея з села Ізраїлівки, котрий врятував українку Олександру Яременко, яка під час війни сама врятувала двох єврейських дітей від нацистського геноциду, – сказав Васюник. – Усі ці люди, як і тисячі інших, є праведниками і моральними авторитетами нашого народу».

    Українці заслуговують на те, щоб люди у різних куточках світу дізнались про Голодомор, оскільки це жахлива, але важлива сторінка української історії. Через це парламент Австралії визнав Голодомор геноцидом українського народу, як свого часу визнав геноцидом єврейського народу Голокост. Про це у виступі говорила депутат парламенту Австралії Марі Фікарра.

    «Ми знаємо, як багато серед українців праведників світу, яких шанують в Ізраїлі, але на пам’ять нащадків заслуговують і ті, хто рятував своїх односельчан від голоду, хто чинив спротив тоталітаризмові», – відзначила Фікарра у розмові з Радіо Свобода.

    Учасники симпозіуму закликали українців і світову спільноту боротися за визнання Голодомору геноцидом українського народу. Цього потребує не лише сучасна Україна – цього потребують мільйони загиблих і ненароджених жертв Голодомору, зазначено у громадській відозві.

    Джерело: Радіо Свобода


  • Радіо «промінь» проведе радіомарафон до дня пам’яті жертв голодоморів в Україні

    Опубліковано by admin Коментарі

    У суботу, 23 листопада в ефірі радіостанції «Промінь» (Другий канал Українського радіо) відбудеться радіомарафон, присвячений Дню пам’яті жертв Голодоморів в Україні. Про уце повідомляє прес-служба Національної радіокомпанії України  (НРКУ).

    Протягом чотирьох годин, з 12.00 до 16.00 у прямому ефірі Радіо «Промінь» побувають експерти, разом з якими журналісти будуть обговорювати причини, наслідки та розголос у світі жахливої трагедії, що її спричинило комуністичне правління на теренах України. Ключовими для обговорення організатори радіомарафону обрали дві теми: міжнародна реакція на факт Голодомору в Україні як у 30-х роках ХХ століття, так і в наш час, а також єдність Української держави та суспільства у донесенні своєї позиції стосовно Голодомору до світової спільноти.

    До участі у розмові запрошені: професор, доктор історичних наук Валентина Піскун; кандидат історичних наук директор наукового центру НУ «Києво-Могилянська академія» Володимир В’ятрович; доктор юридичних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Василенко; кандидат історичних наук, автор монографії «Західна Україна та Голодомор 1932-33рр» Ярослав Папуга; професор Квебекського університету (Канада) Роман Сербин; професор політології НУ «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань; громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посланник України Данило Лубківський; волонтер Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду Олена Подобєд-Франківська. Також передбачається участь низки інших відомих науковців, політиків та громадських діячів.

    Під час радіо марафону в ефірі прозвучать фрагменти спогадів свідків Голодомору, інтерв’ю з учасниками Міжнародного наукового симпозіуму «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: історія і пам’ять», який нині проходить у Києві, буде оприлюднена програма жалобних заходів до Дня Пам’яті у Києві та інших містах.

    Завершиться радіомарафон оголошенням Загальнонаціональної хвилини мовчання о 16.00.

    Вестимуть радіомарафон журналісти Радіо «Промінь» Ярина Скуратівська та Дмитро Іванов.


  • Скільки саме українців загинуло від голодомору 1932—33 років?

    Опубліковано by admin Коментарі

    IMG_2269

    У Києві 21 листопада розпочав роботу міжнародний науковий симпозіум «Голодомор 1932–1933 років в Україні: історія і пам’ять», який зібрав понад сто науковців з України і більш як 40 держав світу. Дослідники оприлюднили нові дані щодо кількості жертв Голодомору, його причини і наслідки для української нації. 

    Понад чотири мільйони загиблих і мільйони не народжених українців – цими цифрами нині оперують науковці, дослідивши архівні матеріали й проаналізувавши сотні тисяч свідчень. Про це Радіо Свобода розповів професор Юрій Шаповал із Києва.
    «Я би хотів сказати про демографо-статистичний вимір. Це було найбільш дискусійне поле у попередні роки. Одні твердили про жертви Голодомору у 10 мільйонів осіб, інші називали цифру у 7 мільйонів, – каже Шаповал. – Тепер ми істотно просунулись у цьому питанні, і серйозні демографічні дослідження дають цифру у понад 4 мільйони. Це – реальне підтвердження жертв. Чим далі будуть тривати ці дослідження, ця цифра не зменшиться, вона може лише збільшуватись».

    Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко пообіцяв, що влада допоможе науковцям у їхніх дослідженнях, створивши електронний архів Голодомору. За словами урядовця, відповідний законопроект готують у профільному комітеті Верховної Ради.

    «Наявність електронного архіву Голодомору, який міститиме в електронному вигляді наявні паперові, газетні та інші публікації, спростить доступ науковців і громадськості до цих матеріалів і сприятиме вивченню однієї з найбільш трагічних подій в історії України», – зазначив Грищенко.

    Сталін «зламав хребет» нескореній Україні – експерти

    Чимало дискусій і думок  викликало у вчених питання, чому так жорстоко режим Сталіна повівся з українцями. На думку громадського діяча і публіциста Євгена Сверстюка, Сталін і його прибічники намагались переломити хребет нескореній владою рад Україні, її «становому хребту» – селянству.

    Професор Роман Сербин із Канади зазначив, що, окрім винищення українського селянства як ворожого радянській владі класу, Сталін планував заселити спорожнілі села мігрантами з інших куточків СРСР. Не менш важливо для Москви було викорчувати коріння спротиву колективізації, зазначив історик.

    «У документах ЦК КП(б)У ідеться, що голод має навчити селян «розуму» і привести їх до колгоспів. Дозволю собі цитату з виступу одного з комуністичних керманичів України Менделя Хатасевича: «Жестокая борьба ведется между крестьянами и нашей властью. Это борьба на смерть. Понадобился голод, чтобы показать им, кто здесь хозяин», – зазначив історик.

    Українці-праведники

    Але, крім тих, хто заганяв односельчан до колгоспів і забирав у них останню шкоринку хліба, були мільйони тих, хто намагався врятувати від голоду своїх ближніх, нагадав співголова громадського комітету з ушанування жертв Голодомору Іван Васюник.

    «Ми згадуємо ім’я Юлія Тиханського, котрий під час обшуку у будинку священика не дозволив буксирній бригаді забрати останнє збіжжя у родини. Згадуємо безіменного єврея з села Ізраїлівки, котрий врятував українку Олександру Яременко, яка під час війни сама врятувала двох єврейських дітей від нацистського геноциду, – сказав Васюник. – Усі ці люди, як і тисячі інших, є праведниками і моральними авторитетами нашого народу».

    Українці заслуговують на те, щоб люди у різних куточках світу дізнались про Голодомор, оскільки це жахлива, але важлива сторінка української історії. Через це парламент Австралії визнав Голодомор геноцидом українського народу, як свого часу визнав геноцидом єврейського народу Голокост. Про це у виступі говорила депутат парламенту Австралії Марі Фікарра.

    «Ми знаємо, як багато серед українців праведників світу, яких шанують в Ізраїлі, але на пам’ять нащадків заслуговують і ті, хто рятував своїх односельчан від голоду, хто чинив спротив тоталітаризмові», – відзначила Фікарра у розмові з Радіо Свобода.

    Учасники симпозіуму закликали українців і світову спільноту боротися за визнання Голодомору геноцидом українського народу. Цього потребує не лише сучасна Україна – цього потребують мільйони загиблих і ненароджених жертв Голодомору, зазначено у громадській відозві.

    Джерело: Радіо Свобода


  • 80-і роковини голодомору: без державної політики

    Опубліковано by admin Коментарі

    Українці звинувачують у Голодоморі Сталіна і вважають, що жертв трагедії 1932-33 років треба вшановувати на державному рівні. Про це говорить загальнонаціональне опитування «80-ті роковини Голодомору – уроки минулого для майбутнього» Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». Тим часом експерти наголошують, що влада ігнорує таку думку громадян, адже належних заходів, присвячених вшануванню пам’яті Голодомору, не організовує.

    80-і роковини голодомору: без державної політики

    Сталінський режим, а не природні обставини – головна причина Голодомору 1932-33 років. Такої думки дотримуються 64 відсотки учасників загальнонаціонального опитування «80-і роковини Голодомору – уроки минулого для майбутнього» Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва».

    «Коли ми дивилися на прихильників різних політичних сил, то навіть ті, хто голосував за комуністів (згідно з опитуванням, 64 відсотки – ред.), із цим згодні. Це досить цікаве явище, адже очевидно, що організовували голод тодішні комуністи», – наголошує директор Фонду Ірина Бекешкіна.

    Основним джерелом інформації про Голодомор для переважної більшості українців (60 відсотків) нині є ЗМІ, однак майже половина (48 відсотків) дізналися про нього і через родинні розповіді. І хоча про великий Голод ніколи не чули лише 2 відсотки українців, понад половина (53 відсотки) все ж таки знають про нього лише «в загальних рисах».

    Голодомор – «козирна» карта, яку то витягають, то ховають – історик

    У цілому ж понад половина (53 відсотки) українців вважає, що проблема Голодомору не об’єднує, але і не роз’єднує Україну.

    Між тим, науковий співробітник відділу історії України 20-30-х років ХХ століття Інституту історії України НАНУ Людмила Гриневич наголошує, що українське суспільство досі до кінця не осмислило важливості проблематики Голодомору.

    «Голод – найбрутальніше порушення права людини на життя. Історики довели, що катастрофічні наслідки голоду, як правило, в тих державах, де недемократичні режими або є колоніальна експлуатація. І в цьому контексті, коли ми сьогодні говоримо про голод, то ми не лише віддаємо данину пам’яті загиблих, але ми обстоюємо людські права, принципи демократії, говоримо, що ніякого виправдання не може бути для нищення людського життя», – каже вона.

    Утім історик констатує, що державна політика пам’яті в Україні сьогодні відсутня, адже зокрема відсутні належні заходи зі вшанування жертв трагедії 1932-33 років. А це, на переконання Гриневич, демонструє недемократичність нинішньої влади, яка ігнорує думку понад 60 відсотків українців про те, що роковини Голодомору мають відзначатися на державному рівні.

    За словами Людмила Гриневич — Офіційна політика пам’яті не може зводитися до того, аби один раз на рік найвищі урядовці відвідували меморіал і покладали квіти

    «Голодомор сьогодні лишається козирною картою у колоді, яку то витягають, то ховають. Офіційна політика пам’яті не може зводитися до того, аби один раз на рік наші найвищі урядовці лише в «подекуди їм одним тільки відомий час» відвідували меморіал і покладали квіти», – наголошує Гриневич.

    Влада проситиме Кирила про панахиду – Герман

    Тим часом позаштатний радник президента Ганна Герман минулого тижня наголосила, що Віктор Янукович цього року приділив багато уваги відзначенню 80-х роковин Великого Голоду.

    «Зокрема, те, що вдалося зробити, і те, чого Україна не могла зробити протягом багатьох минулих років, – це розгорнути дуже широке відзначення Голодомору у світі: в 47 столицях світових держав на найбільш почесних місцях буде відбуватися відзначення 80-х роковин за участю керівників тих держав», – наголосила Герман.

    Вона також зазначила про намір української влади звернутися до московського патріарха Кирила з проханням відслужити панахиду в пам’ять про жертв Голодомору.

    Водночас, коментуючи відсутність у президентському указі «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» слова «геноцид», Ганна Герман зауважила, що сам документ свідчить про «глибокий пошанівок» Віктора Януковича до трагедії 1932-33 років.

    Між тим, згідно із дослідженням соціологічної групи «Рейтинг», майже дві третини (66%) українців визнають, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом українського народу.