Голодомор на Україні. Історична довідка

Голодомор — масовий голод, що охопив великі території і привів до значних людських жертв на території Української РСР в першій половині 1933 роки на тлі голоду в СРСР в 1932-1933 роках. Політичні опоненти більшовиків називали організацію голоду на Україні в цей період їх найстрашнішим злочином.

Економічно не обгрунтована примусова колективізація в СРСР в 1929-1930 роках привела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі і хліби. Проте план хлібозаготівель був збільшений. У 1930 році з України вивезли 7,7 млн тонн зерна, яке головним тоді як урожай зерна знизився до 5 млн тонн.

У 1931 році в п’яти регіонах СРСР — в Західному Сибіру, Казахстані, на Уралі, на Середній і Нижній Волзі — внаслідок посухи був неврожай, що значно скоротило хлібні ресурси країни. Некомпетентна політика в сільському господарстві і екстенсивний експорт зерна урожаю 1931 року зробили ситуацію критичною. У 1932 році послідував ще більший спад виробництва продуктів харчування, і передусім за рахунок основних хлібовироблювальних районів СРСР — зернових районів УРСР і Кубані. На початок осені 1932 роки країна стала зазнавати труднощі із забезпеченням міського населення продовольством. На початок весни 1933 роки в цілому по країні ситуація з продовольством була важкою — перебої з продовольством були навіть в Москві і Ленінграді і у ряді військових округів РККА. Голодували Західний Сибір, Урал, Середня і Нижня Волга, ЦЧО. Але ситуація на Україні, Північному Кавказі і Казахстані була украй гострою.

На початку 1930-х років з українського села у боржників по хлібозаготівлі в порядку «натуральних штрафів» вилучали продукти харчування. А оскільки ще перед колективізацією почався масовий забій худоби, у результаті план по м’ясу був виконаний лише на 10-12%%. М’ясо вивозилося у великі індустріальні центри, а в селі його не було.

Позбавлені продовольства, селянські сім’ї не могли дожити до нового урожаю. На початку 1932 року голод поширився по усій Україні і Кубані. Керівники Компартії України неодноразово зверталися до Сталіна з проханням скоротити спущений план по хлібу. Проте ніяких поступок зроблено не було.

Викачування зерна з голодної республіки вимагало залізної дисципліни, повної покори. У серпні 1932 року була введена страта за розкрадання колгоспної власності (Закон про «п’ять колосків»). По країні до початку 1933 роки за неповні п’ять місяців за цим законом було засуджено 54 645 чоловік, з них 2110 — до вищої міри покарання. Для вибивання залишків хліба з міст в села направили 112 тисячі членів У «чорному списку» опинилося 86 районів республіки.

27 листопада 1932 року Сталін на спільному засіданні Політбюро і ЦВК пояснив труднощі із заготівлями хліба «проникненням в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів, які організували саботаж і зриви». Газета » Правда» від 4 і 8 грудня 1932 року призвала до рішучої боротьби з кулаками, особливо на Україні. 24 січня 1933 року союзний ЦК звинуватив Компартію України в провалі збору зерна, в притуплюванні більшовицької пильності і направив на Україну секретаря ЦК Павла Постышева. Зі своїх постів було зміщено 237 секретарів райкомів, 249 голів райвиконкомів, понад половину голів колгоспів.

Масові масштаби смерть від голоду прийняла на початку березня 1933 року. ОГПУ вело облік померлих тільки до 15 квітня 1933 року. По цих зведеннях кількість жертв за чотири з половиною місяці склала 2 млн 420 тисяч 100 чоловік. Випадків людоїдства — 2500.

За даними вітчизняних істориків, число жертв в Україні визначене в 7 млн У 2003 році французькі демографи дійшли висновку, що в 1932-1933 роках Україна не долічилася 4,6 млн чоловік.

За оцінками російських учених, 2 млн чоловік загинули в Казахстані і Киргизії і 2-2,5 млн — в РРФСР. При цьому дані Загсів свідчать, що і на Україні, і в інших республіках СРСР люди гинули незалежно від їх національності.

У лютому 1933 року, коли голод на Україні і Північному Кавказі прийняв велетенські масштаби, а колгоспні засіки перед посівною кампанією виявилися порожніми, був прийнятий указ ЦВК і СНК «Про допомогу в сівбі колгоспам України і Північного Кавказу», згідно з яким цим регіонам виділялася насінна позика. Голод вдалося ліквідувати тільки до початку 1934 роки.
Серед як істориків, так і політиків не досягнуто загальної думки відносно причин, що спричинили Голодомор. Існує точка зору, згідно якої масова загибель населення України від голоду була багато в чому викликана свідомими і цілеспрямованими діями радянського керівництва. Одночасно висловлюється альтернативна думка, що ці події були непередбаченим наслідком проведення радикальних економічних реформ у кінці 20-х — початку 30-х років ХХ століття в СРСР.
ООН визнала голод 1932-1933 років трагедією України і інших республік колишнього СРСР. На 58-ій сесії Генассамблеи ООН (2003) більшість країн-учасниць СНД у якому виразили співчуття мільйонам росіян, українців, казахів і представників інших народів, що стали жертвами голоду в СРСР. Події 1930-х років названі в заяві » трагедією», а не » геноцидом».
Згідно з указом президента Леоніда Кучми від 1998 року в останню суботу листопада на Україні відзначається День пам’яті жертв голодоморів. C 2000 року ця дата стала відзначатися як День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій.

У листопаді 2006 року президент України Віктор Ющенко підписав ухвалений Верховною Радою закон «Про голодомор 1932-1933 років на Україні». Законом голодомор визнається геноцидом українського народу. Публічне заперечення голодомору, згідно із законом, вважається «наругою над пам’яттю мільйонів жертв голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».
Така позиція України викликає категоричну незгоду Росії.
14 листопада 2008 року прес-служба Кремля оприлюднила послання Президента Росії Дмитра Медведєвої українському що вона спрямована на відокремлення народів, і призвав Україну почати роботу по формуванню спільних підходів.
22 травня 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактом здійснення на Україні геноциду в 1932-1933 роках. Винним в геноциді Київ називає більшовицький режим.